Л.В. Марченко «Клятве остались верны»

    Відгук на книгу Л.В. Марченка  «Клятве остались верны» у формі листа до подруги від Гасимової Аміни, учениці 7-А класу Херсонського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу № 48.  

      Привіт, Настюша! Пробач, пропускаю форми ввічливості і починаю з головного. Дякую за пораду: прочитати збірку « Мама по скайпу».  Найбільше сподобалось оповідання Галини Малик «Славка». Дуже шкода маму Славки та й хлопця. Ти права, чому дорослі не розуміють, що вони нам потрібні саме зараз. Піп, однокласник та його батько-пліткар – низькі люди, які існували у всі часи, із-за них гинуть чудові особистості. Ця тема є і в моїй книзі, якою хочу з тобою поділитися. Федя Казанчиков, Іван Костріжев, Бєлий, начальник яхтклуба, - герої книги без честі і совісті, яким противопоставлені юні підпільники з Карантинного острову, чиї імена пам’ятають навіть сьогодні, через 75 років після визволення Херсону. Бабенко Сергій, Бородін Анатолій, Дєєв Мишко, Єремєнко Мишко, Запорожчук Анатолій, Запорожчук Андрій, Запорожчук Федько, Падалко Сашко, Рубльов Яшко, Рубльов Сашко, Теленга Сашко, Тендітний Анатолій, Чернявський Леонід, Чернявський Петро – їх прізвища на гранітній плиті і в моєму серці залишаться назавжди як герої документально-художнього роману «Клятве остались верны» Леоніда Марченка. Хлопці - наші однолітки, вони дали клятву заважати фашистам жити на Херсонській землі. Спочатку робили шкоду по дитячому, потім під керівництвом дорослого Бородіна цілеспрямовано, не підставляючи звичайних людей. Тяжко було читати про сестер-близнючок, які загинули тільки через те, що були єврейки. Останні сторінки про катування хлопців, повішання чотирьох та розстріл останніх восьми викликають смуток, але і віру, що треба жити  чесно, люблячи свою країну. Не думай, що книга тяжка для читання, я сприймала її цікаво і легко, не дивлячись на те, що написана вона російською мовою (Давай перекладемо її на українську). Є такі моменти, наче читаєш пригоди, тому що події розвиваються стрімко і захоплюючи, наприклад, викрадання бабусею із гетто дитини або як хлопці на очах у німців  забрали радянський прапор. Велике почуття любові  Сені та острівської амазонки не менш хвилююче. Дуже мені було смішно, коли Сенька міняв знак на перехресті. Дурні фашисти двічі попадалися на гачок хлопця. А як спритно Духа обдурив поліцаїв, викрадаючи важливу пошту. Для мене було новим дізнатися, що Ілля Кулик прекрасно володів німецькою мовою.

Настюша, ти зрозуміла, що книга нашого херсонського письменника, і він не такий відомий, як автори збірки, рекомендованої тобою, але Леонід Володимирович Марченко нагороджений Всеукраїнською премією імені Молодої гвардії і має інші нагороди. Так, ти живеш у Львові, але погодься: хлопці -  сини нашої України, тому про них повинні знати ми, нащадки, бо завдяки їм живемо на цій квітучій землі. Бородін (я про нього згадувала вище) каже: «Действительно, мы же патриоты своего края, своего острова, за свободу которого сейчас ведём борьбу. И как патриоты, мы просто обязаны знать о наших предшественниках…» Ця книга патріотична, її треба читати усім херсонцям і українцям. На канікулах я обов’язково привезу її тобі у дарунок. Моє захоплення цією розповіддю викликало, навіть, бажання скласти вірш:

Буде процвітати ненька- Україна,

Буде багата і щаслива наша країна ,

Доки хлопців з Карантинного пам’ятаємо,

Ці істини, навіть, ми, діти, знаємо!

Слава Україні! Героям слава! До зустрічі. Відповіді не чекаю, маю надію побачитись зовсім скоро.  Аміна.